• Майнові відносини, що складаються між подружжям, завжди потребували і потребують особливої уваги. Регулювання цих відносин підпорядковане виконанню одного із завдань сімейного законодавства − побудові сімейних відносин на засадах взаємодопомоги та підтримки, і в той же час, охорони їх приватних інтересів. Отже, майнове забезпечення − наявність певного майна, певної кількості коштів, засобів і зручностей є необхідними для подружжя. І це є закономірним, оскільки людина в суспільстві є активним споживачем більшою мірою матеріальних благ, ніж духовних. Тільки володіючи певною матеріальною базою, сім’я може виконувати функції, що на неї покладаються. Відповідно до цього між подружжям виникають не тільки особисті, але й майнові правовідносини, що мають важливе значення для інших відносин подружжя.

    У сімейному законодавстві передбачено два режими майна подружжя – особиста приватна та спільна сумісна власність.

    Для того, щоб мати можливість повною мірою користуватися та розпоряджатися особистою приватною власністю перебуваючи у шлюбі, необхідно знати, яке саме майно належить до неї. Особистою приватною власністю дружини або чоловіка відповідно до  ст. 57 Сімейного кодексу України є:

    • майно, набуте нею (ним) до шлюбу;
    • майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
    • майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;
    • житло, набуте нею (ним) за час шлюбу внаслідок його приватизації;
    • земельна ділянка, набута нею (ним) за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її (його) користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
    • речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
    • премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги. Але суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;
    • кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй (йому) належала, а також як відшкодування завданої їй (йому) моральної шкоди;
    • страхові суми, одержані нею (ним) за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням;
    • приплід або дохід (дивіденди), які приносить річ, власником якої є один із подружжя.

    Слід зауважити, що реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуте кожним із подружжя раніше. Без згоди власника дошлюбне майно одного з подружжя не повинно переходити у спільну власність, майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не лише власник, а й другий з подружжя.

    За загальним правилом, усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому не має значення, хто саме купував ту чи іншу річ, на чиє ім’я (чоловіка чи дружини) вона оформлена, та хто із подружжя заробляв кошти для придбання цього майна. Проте, майно, набуте на роздільні кошти, складає роздільне майно кожного з подружжя. Отже, діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте за час шлюбу, вважається таким, що належить подружжю. Протилежне має бути доведене особою, яка вважає майно роздільним і таким, що належить їй особисто. У зв’язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя. Треба мати на увазі, що якщо чоловік та дружина ще перебувають у шлюбі, але фактично вже припинили проживати разом, тобто припинили шлюбні відносини, на майно, придбане в цей період, поширюється правило про спільну власність подружжя. І в такому випадку вже в суді слід буде доводити, що певне майно було придбане в період, коли подружжя проживало окремо та шлюбні відносини були припинені. Лише в цьому разі це майно буде вважатися особистою власністю чоловіка або дружини.

    Під час розгляду судами спорів щодо поділу майна подружжя, суди нерідко вирішують питання щодо визнання роздільним майна, набутого за час шлюбу одним з подружжя на власні кошти. Лише у випадку, коли чоловік (дружина) зможуть довести в суді, що гроші, за які була набута річ, належали йому (їй) особисто, майно може визнаватися роздільним. У разі спору, доведення вказаних обставин буде здійснюватися заінтересованою стороною в суді. Якщо дружина (чоловік) не заперечують проти того, що майно (в тому числі нерухома річ) було набуте хоча і за час шлюбу, але на власні кошти одного з них, вони можуть визнати цей факт та закріпити його в договорі. Це може бути, наприклад, договір про поділ майна подружжя або шлюбний договір.

    Як довести у судовому порядку, що майно є особистою приватною власністю та здійснити розподіл спільного майна подружжя? Вам потрібно звернутись до сімейного адвоката та довести, що майно відносно якого іде спір куплене вами особисто на ваші особисті кошти, або подаровані вам кошти. Це можуть бути гроші від продажу іншого майна, що перебувало у вашій власності або власності Ваших родичів ще до шлюбу. Питання про те, кому саме дарувалося майно — подружжю або одному з них, у разі спору вирішується судом, виходячи з усіх обставин справи. Зазвичай суди враховують характер подарованого майна. Якщо майно забезпечує інтереси подружжя (холодильник, меблевий гарнітур тощо), то вважається, що дарування було здійснене на користь подружжя, якщо дарунок мав персональне спрямування, то стороною в договорі дарування вважається лише один з подружжя (комп’ютер, медичне обладнання, спеціальна література тощо). В судовій практиці є випадки оспорювання укладених одним із подружжя під час шлюбу договорів дарування нерухомого майна. Ставилися вимоги про визнання таких договорів удаваними та укладеними з метою приховати дійсний правочин, яким фактично є договір купівлі-продажу такого майна, визнання права спільної сумісної власності подружжя на таке майно та права на частку в ньому.

    Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт придбання цього майна за час шлюбу, а й джерело його набуття. До такого висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 1 липня 2015 року №6-612цс15.

    Так, в ухвалах Верховний суд України від 1.02 та 6.05.2015 суд касаційної інстанції на підставі ст.57 СК дійшов висновку про те, що придбана під час шлюбу одним із подружжя за власні кошти квартира за рахунок продажу належної йому на праві приватної власності іншої квартири, є його особистою власністю.

    При цьому зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.

    Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного суду України від 19.06.2013, де, крім того, зазначено, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім’ї, а одержане за цим договором майно фактично використане на задоволення потреб сім’ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на потреби сім’ї, а на інші потреби, не створює обов’язків для іншого з подружжя.

    Непоодинокі судові спори та правозастосування ст. 62 СК України, якою визначено, що у разі істотного збільшення вартості майна дружини або чоловіка внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. У судовій практиці з цього приводу зазначається, що збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

    Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до, та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

    Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

    Немало спірних питань в поділі майна подружжя, якщо до його складу входять корпоративні права, тобто один з подружжя виступає засновником господарського товариства, набуває акцію або частку у статутному капіталі тощо.

    Пленум Верховного Суду України у постанові від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом. Зокрема, акції були віднесені Пленумом до спільного майна подружжя, а частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та майно приватного підприємства не були віднесені до об’єктів спільної сумісної власності. Щодо майна саме приватного підприємства, в якості особистої приватної власності подружжя, також дав тлумачення Конституційний Суд України. Так, рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ухвалено: «В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя». Разом з тим зауважимо, що правова природа відносин у приватному підприємстві не є тотожною із товариствами з обмеженою відповідальністю.

    У вищезазначеній постанові пленуму судам роз’яснено, що ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

    Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

    Неоднозначною є судова практика щодо визнання спільною сумісною власністю майна одного з подружжя, який є фізичною особою-підприємцем. У зв’язку з тим, що чинне законодавство не відокремлює майно фізичної особи від майна фізичної особи-підприємця, а тому фактично на підприємця розповсюджуються загальні положення Сімейного кодексу України, якими врегульовано статус спільного майна подружжя. Зазвичай судова практика притримується загальних принципів сімейного законодавства, та визначає, що майно фізичної особи-підприємця є спільної сумісною власністю подружжя, а тому дане майно підлягає поділу в загальному порядку. Однак, є й протилежна судова практика. До прикладу Верховний Суд України у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р. що таке майно є особистою приватною власністю члена подружжя, зареєстрованого як ФОП і не підлягає поділу. Проте за умови, якщо це майно не використовується в інтересах сім’ї та використовується в інтересах підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

    У відповідності до Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» дано однозначне роз’яснення судам нижчих інстанцій про те, що майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим, на практиці не часто адвокат по сімейним спорам для побудови такої стратегії захисту клієнта має у своєму розпорядженні правовстановлюючі документі на нерухоме майно, котрі оформлені саме на ім’я подружжя у статусі ФОП. Зазвичай документи оформлені просто на громадянина без вказівки на підприємницьку діяльність. Дані обставини ускладнюють доведення відношення майна до майна підприємця. Окрім того, не треба забувати про норму Конституції, яка носить силу прямо дії та стверджує, що правовий режим майна може встановлюватися та змінюватися виключно законами, а не постановами, нехай навіть судом найвищої судової ланки.

    Під час поділу спільного майна подружжя важливу роль відіграє багато різних нюансів, які індивідуальні для кожного окремо взятого подружжя. Це можуть бути і питання поділу боргових зобов’язань, і питання поділу майна між подружжям у випадках, коли один із них (або обидва) є фізичними особами – підприємцями, або ж серед майна є недобудоване майно. Аби більш детально розглянути ситуацію кожної окремої людини, радимо звернутися до адвоката по сімейним справам.