• Всім відомо про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Проте у даній публікації хочемо розповісти про випадки відходу від рівності часток та спеціальних підстав для зміни правового режиму спільного майна. Нажаль існуюча судова практика, навіть на рівні касаційної інстанції, є досить неоднозначною.
    Очевидно аналіз вказаної обставини, є важливою для сімей у яких один з подружжя більшу частину свого часу займався підприємницькою діяльністю, а інший хатніми справами, вихованням дітей, а поділити майно потрібно.
    Отже, якщо у добровільному порядку домовитися про порядок поділу спільного майна не вдалося, наприклад шляхом укладення шлюбного договору або договору про поділ спільного майна подружжя і сторони опинилися у суді.
    Майно фізичної особи-підприємця є його особистою приватною власністю. На підтвердження наявні п. 29 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»; статті 57, 61 Сімейного кодексу України, ст. 52 Цивільного кодексу України.
    В силу статті 42 Конституції України, ст. ст. 50-52 ЦК України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
    Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності, у тому числі підприємницької діяльності, що врегульовано ст. 50-52 ЦК України та ст. 3, 42-43, 62-67, 113 ГК України. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України). Відповідно до ч.2 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання є утому числі фізичні особи – громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
    Якщо підходити вузько, то для визначення статусу майна, як приватного (особистого) достатньо того, щоб стороною набувального правочину виступив підприємець та правочин укладений у період «юридичного» існування шлюбу. Цікавим питанням є такі: 1. Як бути з майном, що було інвестовано до шлюбу проте реєстрація права власності відбулась згідно свідоцтва у шлюбі. 2. Що буде підтвердженням того, що комерційний об’єкт нерухомого майна будував підприємець, а не громадянин як фізична особа. 3. Яке доказове значення для суду має нести нотаріально посвідчена згода другого з подружжя щодо придбання нерухомого майна на користь підприємця. Адже така згода обов’язкова згідно порядку вчинення нотаріальних дій та не обов’язкова з урахуванням статусу майна оформленого на ім’я підприємця.

    Доцільно навести позицію викладену у правовому висновку ВСУ у справі №6-1327цс15 від 18.05.2016р.: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
    Таким чином робимо висновок, що інколи суди можуть трактувати широко підстави для виключення майна підприємця з режиму спільного сумісного. І знову постає ряд питань: 1. Чи буде доказом джерела походження коштів лише дохід підприємця або ж і дохід від продажу особистого дошлюбного майна. 2. Як доводити спільну працю, коли чоловік займається підприємництвом, а жінка допомагає не оформлюючи взаємних трудових відносин. Що завжди і відбувається на практиці враховуючи бажання оптимізації податкового навантаження. 3. Що брати до уваги дохід чи чистий прибуток від підприємницької діяльності.
    Джерело походження грошей також носить дуже мінливий характер. Гроші не мають індивідуальних ознак, а лише виконують функції мірила вартості товарів та засобу обігу. Тобто, яка конкретно частина грошей була витрачена на придбання нерухомості, на придбання коштовностей, котрі можуть залишитися у жінки, а які на побутові потреби сім’ї – майже неможливо встановити та довести. Це той випадок, коли роз’яснення вищого суду можна застосовувати у судочинстві як буде зручно стороні.
    Досліджуючи зазначений правовий висновок ВСУ наявне посилання на те, що майно фізичної особи – підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім’ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність.
    Взагалі є абсурдним, що таке поняття “придбане не в інтересах сім’ї“. Як визначити ці інтереси. Згідно загального розуміння доказом того, що один з подружжя діяв в інтересах сім’ї і її потреб може бути використання кредиту/позики для покупки або будівництва нерухомості для проживання сім’ї, проведення ремонту в нерухомості сім’ї, покупка автомобіля для спільного користування, оплата навчання дітей тощо. Разом з тим придбання підприємцем оборотних товарів або виробничого обладнання також може бути вчинене в інтересах сім’ї. Так як ці речі впливають на розмір прибутку від господарської діяльності. А прибуток може витрачатися на безпосередні потреби членів сім’ї.

    Окремо необхідно зупинитись на таких об’єктах як корпоративні права, майнові права на об’єкти нерухомого майна, права на депозитний вклад і кредитні зобов’язанні.
    Згідно Постанови №29 Пленуму ВСУ спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо. При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу
    вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом.
    Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проте дивіденди від таких прав є шанси поділити.
    Очевидно те, що претендувати одному з подружжя на частку іншого в товаристві з обмеженою відповідальністю є вкрай тяжко. По аналогії з придбанням або продажем рухомого майна або транспортних засобів у період шлюбу – згода іншого подружжя законодавчо не потрібна. Корпоративні права учасника можуть бути продані або виділені в натурі, що робить їх вартість конкретизованою або вираженою у речах, проте навіть цей факт робить складним встановити для цього майна режим спільного сумісного.
    Разом з тим знову зустрічаємо неоднакову практику застосування ВСУ. Згідно Постанови ВСУ від 03.07.2013 року судова палата приходить до висновку, що частка в статутному капіталі товариства (вклад) одного з подружжя є спільною сумісною власністю подружжя, тому її відчуження без згоди другого з подружжя є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї частки відповідно. Тому можливо обрати такий спосіб захист прав як визнання недійсного договору про відчуження частки у статутному капіталі.
    Згідно правових висновків судової палати: разом із тим з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

    Виходячи зі змісту чч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
    І знову повертаємось до оціночного судження про інтереси сім’ї, що дає привід для застосування широкої доказової бази у вказаних категоріях справ.
    Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст. ст. 116, 147 ЦК України є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім’ї.

    Поділ депозитного вкладу та кредитних зобов’язань є предметом судових спорів, проте треба враховувати часові чинники. Тобто коли укладався кредитний договір, від імені кого відбувалось погашення грошових зобов’язань. За рахунок сімейних коштів або коштів від підприємницької діяльності одного подружжя. Також значення має з якою метою отримано кредит чи для споживчих цілей, чи на розвиток підприємництва.
    Згідно Постанови ВСУ від 27.04.2016р. зазначено, що для правильного вирішення справи необхідно встановити: 1. За рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу; 2. Чи не вносились особисті кошти в рахунок погашення кредитного зобов’язань; 3. Чи не зміниться розмір компенсації внаслідок відчуження спільного сумісного майна внаслідок врахування внесених у рахунок виконання спільного боргу іншим із подружжя особистих коштів.
    Переконані у тому, що визначити колишню сторону подружжя солідарним боржником по кредитному зобов’язанню можна, як у період шлюбу, так і після його розірвання.
    У питаннях з поділом депозиту є вкрай важливо забезпечити свої вимоги шляхом арешту грошових коштів. Адже у випадку, коли депозитні гроші є єдиним накопиченням сім’ї, що ділить спільне майно є неможливим зробити рівноцінний розподіл усього майна та забезпечити швидке виконання судового рішення, тим більше якщо інша сторона має намір зловживати правами.
    Наявність виконаних кредитних зобов’язань фізичної особи-підприємця на значні суми коштів, що ділить спільне подружнє майно переконливо свідчить про активну господарську діяльність, а як наслідок джерело походження коштів на придбання майна підприємця.
    При судовому поділі спільного майна подружжя, слід враховувати неоднакову судову практику та ряд фактичних обставин, що можуть бути підтвердженні прямими та опосередкованими доказами, тому раджу залишити виконання цієї складної, а інколи емоційно неприємної процедури фаховим юристам, що мають великий практичний досвід.